УКР
УКР
Маєте супутникове ТБ? Переналаштуйте тюнер!

Ведуча «Інсайдера» Юлія Панкова розповіла про небезпечну сторону журналістики

0 0 - 0 0

Програма «Інсайдер» каналу ICTV у новому сезоні поповнилася ведучим. Пару Олександру Ільїних склала журналістка Юлія Панкова. Вона проходила стажування в агентстві Associated Press, працювала в проекті журналістських розслідувань «Агенти впливу» і робила спецпроект з командою ТСН під час Майдану. Її першим репортажем стали зйомки зіткнення протестуючих і силовиків на Банковій. Тоді, надихавшись газу, вона втекла від «Беркута» і видала в ефір скандальний матеріал. Юля зізнається, що саме в перші дні Майдану остаточно вирішила, чим хоче займатися.

«Тільки в розслідуваннях я відчуваю себе як риба у воді»

– Юлія, до приходу в проект «Інсайдер» ви були відомим журналістом. Зізнайтеся, мріяли спробувати себе в ролі ведучої?
– Для мене журналістика – це якась можливість цікаво і барвисто прожити життя. Кожен день дізнаєшся щось нове, зустрічаєшся з неймовірними людьми. Мені складно було б від усього цього відмовитися, ставши лише ведучою. На «Інсайдер» я прийшла перш за все тому, що тут зможу продовжувати роботу репортера. Це абсолютно нескладно, адже у мене є співведучий. З Олександром Ільїних ми познайомилися на пробах, але дуже скоро у нас склалися хороші, дружні стосунки.

– Значить, ніяких конфліктів?
– Конфлікти, напевно, бувають всюди. У такі хвилини для мене важливо відсунути в сторону емоції, спокійно розібратися у всьому і йти далі. Буває, ми з Сашею не сходимось в якихось думках, але я намагаюся на це реагувати спокійно. Зрештою, складні ситуації і проблеми в житті нам даються як уроки.

Юлія Панкова

– Як ви вмовляєте інсайдерів взяти участь в телепрограмі?
– Виявляється, це не так вже й складно. Інсайдера можна знайти, де завгодно: в магазині, на вулиці. Коли я займалася розслідуваннями, інсайдери самі приходили до мене, тому що не могли терпіти систему, в якій працювали. Пам’ятаю, як одного разу до мене прийшов міліціонер і розповів все про хабарі, жорстокі тортури і жахи, які відбувалися в районному відділенні внутрішніх справ.

– Він не боявся про це розповідати?
– Ми розуміли, що чаша терпіння у людини вже переповнена. Але, зрозуміло, він прекрасно усвідомлював, що з ним станеться, якщо його співробітники дізнаються, хто «злив» нам інформацію. Знімаючи його на камеру, ми закрили герою обличчя і змінили голос. Коли до тебе приходить людина з закритої системи і все розповідає, це справжнє журналістське везіння і шанс, який неможливо пропустити.

– Під час розслідувань траплялися моменти, коли вам було страшно за своє життя?
– Як тільки людина починає відчувати страх, це можуть відчути недоброзичливці.

Хоча мені погрожували… Якийсь період довелося ходити з охороною.

Це було під час Майдану. Я працювала над темою викрадення людей. І настав момент, коли я добралася до злочинців так близько (НЕ виконавцям, а саме замовникам), що мій близький друг, активіст, в примусовій формі найняв мені охоронця. Два тижні мене всюди супроводжував значних розмірів молода людина. Було, зізнаюся, дискомфортно, але я розуміла, що це вимушений захід. Знаю, що і зараз деякі мої колеги під час роботи над скандальними і резонансними матеріалами змушені ходити з охороною.
Кілька років тому, в рамках однієї журналістської програми, я відвідала Філадельфію. Побувала в редакції газети, де журналістами, що займаються розслідуваннями, стають люди після 45-50 років. Один з них розповів, що на розслідування йому дається півроку і неймовірний бюджет. Він в той час вивчав ставлення до інвалідів у громадському транспорті. Коли дізнався, що в Україні подібними серйозними питаннями займаються досить молоді люди, був просто шокований!

– Правда, що ви колись збиралися стати кухарем?
– Моя бабуся 25 років пропрацювала кухарем в дитячому садку. Я часто забігала до неї на кухню за пиріжками, булочками і різною смакотою. Вона мені весь час щось розповідала, показувала. Тоді я, маленька, могла годинами спостерігати, як готуються борщі, супи, компоти. Або ховатися в кухонній коморі з запахом печива і хліба. Напевно, ця атмосфера вбралася в мою підкірку. І ось через багато років, на останньому курсі Інституту журналістики, нам дали півроку на написання диплома на звання магістра. Я впоралася за два тижні. А щоб не сидіти вдома, вирішила навчитися готувати. Так і потрапила на кухню одного київського ресторану. Купила собі чорний кітель і фартух. Спочатку просто вчилася, точніше, набридала кухарям розпитуваннями. Потім освоїла всі процеси: від обробки риби та м’яса до приготування десертів. Через кілька місяців мені запропонували роботу на кухні, і я стала кухарем холодного процесу і кондитером.

Панкова

– Зараз часто стоїте біля плити?
– Нажаль, рідко, тому що більшу частину часу проводжу на роботі. Але коли у мене є вільна хвилина і приходять гості, яких хочу порадувати, йду на кухню. Незважаючи на те, що я зовсім не ласун, дуже люблю готувати солодощі. На Великдень обов’язково печу паски. Коли є час, можу працювати і над дуже складними стравами. Один раз готувала баранячу ногу, попередньо вийнявши звідти кістку. Нафарширувала її нирками і печінкою з пармезаном, грибами і зеленню. Потім все це запекла в тесті. Вийшло дуже смачне різдвяне блюдо.

– Значить, кулінарія тепер стала вашим захопленням?
– Не тільки вона. Я дуже люблю подорожувати. Якщо три-чотири рази на рік не виїду за кордон, мені стає важко. Неважливо, буде це відрядження або моя особиста подорож. Обожнюю Іспанію. Одного разу ми з друзями поїхали в Андорру кататися на сноуборді і вирішили відсвяткувати 8 Березня в Барселоні. На орендованій машині виїхали з Андорри в Барсу і… заблукали десь посередині Іспанії. Вночі виявилися в якомусь древньому містечку, де був собор в готичному стилі. З усіх будинків тільки в одному горіло світло. Зайшли – це виявився ресторанчик зі столітньою історією. На стінах висіли чорно-білі старовинні фотографії, пахло смачною їжею, було багато відвідувачів. Потомствений власник цього закладу радо нас прийняв, смачно нагодував і навіть накреслив карту, пояснюючи, як виїхати на дорогу. Ось тоді я остаточно закохалася в Іспанію. До того ж ця країна неймовірно «смачна» – її хочеться весь час куштувати і куштувати.

– Давно катаєтесь на сноуборді?
– З семи років батьки поставили мене на лижі, а вже потім я сама перейшла на сноуборд. Взимку, по можливості, їжджу в Альпи. У цьому році в Зельдене вперше спробувала фрірайд – катання по непідготовлених трасах. Коли випадає кілька метрів снігу, ти летиш з гори і отримуєш приголомшливі відчуття – ніби париш в небі. Звичайно, це може бути небезпечно, адже ніколи не знаєш, що там, під снігом. Але я люблю ризикувати…

28.11.2016 14:04
0 0 - 0 0



Дивіться на ICTV

Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

ВГОРУ
Вгору