УКР
УКР

За лаштунками: Олександр Ільїних розповів про роботу в “Інсайдері”

0 - 0

Незмінний ведучий і керівник проекту журналістських розслідувань “Інсайдер” Олександр Ільїних розкрив секрети успіху програми. 

— Наш проект журналістських розслідувань – досить специфічний, — розпочав свою розповідь пан Олександр. — У ньому багато що залежить не від одного автора, а від команди. Тут не «кожен за себе» у виробничому ланцюжку. Всі працюють на один випуск і дуже сильно один від одного залежать. Відповідно, притираються в монолітний колектив. Над нашим проектом працюють автори, репортери, журналісти, ведучі, продюсери, оператори, режисери монтажу, пост-продакшену, водії – загалом близько 30 осіб. Оскільки «Інсайдер» – це насамперед програма журналістських розслідувань, то знімають її всі. Від водіїв до ведучих. На професійну телекамеру, на мобільники, «мильниці». І всі кайфують від того, що інтегровані в процес. Питання в тому, кому яка тема ближча. З власного досвіду керівництва редакцією я вже розумію, в якому амплуа кому краще працювати. Одному краще вдається співставляти й аналізувати факти, а іншому – знаходити більш цікавих героїв… Але якщо до мене приходить журналіст і каже: «Хочу зняти розслідування на цю тему», —  завжди йду назустріч.

— Скільки часу готуєте один випуск?

— Плюс-мінус місяць.

— Як вам вдається розпізнавати ваших «інсайдерів»?

— Складність полягає у тому, щоб знайти героя, який буде цікавий глядачеві. Той самий інсайдер, який знає все зсередини, людина будь-якої системи. Ним може бути квартирний злодій, двірник дядя Вася, який працював у якійсь державній установі і тепер знає таємниці, водій колишнього чиновника чи сам колишній або діючий чиновник. Тобто абсолютно різні люди. Головне – він повинен розповісти цікаві речі. У цьому випадку він – інсайдер, неважливо, який у нього статус.

Одного разу нашим інсайдером був колишній «домушник», який скоїв 50 квартирних крадіжок і відсидів близько 15 років у в’язниці.

Вперше на українському телебаченні ми показали справжнє одкровення квартирного злодія. У програмі він розповідає, як вибирає собі жертву (квартиру), позначає її, як він зламує замки, де саме шукає гроші в квартирі. Розкопати таку людину, особливо для 45-хвилинної програми, непросто. Для цього, власне, і працює команда.

— Стежите за тим, як реагують ваші глядачі на той чи інший сюжет або розслідування? 

— Популярні всі теми, які допомагають глядачам відкрити щось нове, викликають інтерес. Наприклад, ми робили програму про те, чи є «русский мир», і чому Росія рятує росіян по всьому світу, але тільки не в себе в країні. Не менш цікаві історії прикладного плану: квартирні крадіжки, викрадення, викриття… Любить наш глядач заглянути і за паркан, і в замкову щілину. Ми намагаємося максимально забезпечити глядача якимись «смачними» історіями, інсайдом. Реакція «Я цього ніколи раніше не знав» – саме той випадок.

— По суті «Інсайдер» – єдиний проект на українському телебаченні, в якому особлива увага приділяється візуалізації інформації.

— Сьогодні поняття «обекранити» набагато складніше, ніж поїхати просто на місце події, зняти кадри і потім їх склеїти. Сучасний глядач любить отримувати інформацію у вигляді «добре приготовленої страви». Для цього ми багато уваги приділяємо візуалізації того, про що я говорю. Якщо не виходить обекранити, тоді використовуємо графічні елементи – в студії малюємо яскраві об’єкти і якісь декорації. У нас “проходив” парад військової техніки, ми “зносили дах”, щоб пролетіли літаки, а у випуску, присвяченому спадщині родини Януковича, до нас у гості… “заходив” крокодил. Причому, коли йшлося про крісло з крокодилячої шкіри вартістю 70 тисяч євро, у нього «впала щелепа». Такі елементи графіки, якогось стьобу та інші фішки подобаються глядачам. Якщо з якихось об’єктивних причин не можемо обекранити ті чи інші події або історію, а вони цікаві, ми їх реконструюємо – задіюємо статистів, які допомагають нам візуалізувати події.

DDV_7723_new_NEW copy

— Які цікаві технічні новинки у вас з’явилися за останній рік і з’являться у новому сезоні? 

— Серйозно змінилася технічна сторона розслідувань. Лише кілька років тому прихована камера була рідкістю, а  зараз з’явилося багато техніки, яка дозволяє знімати в будь-яких умовах. І в цьому контексті стало набагато легше працювати. Ми оновили студію і відмовилися від статичних кадрів, у нас з’явилося більше екранів і технічних можливостей, які допомагають візуалізувати те, про що ми говоримо.

— То вам тепер стало легше вести розслідування?

— Якщо раніше інсайдерську інформацію зазвичай приносили люди, які хотіли, щоб вона була опублікована, то сьогодні в Інтернеті можна знайти практично все. Починаючи від тендерів державних підприємств і закінчуючи електронними деклараціями, з яких можна взяти факти. А знайшовши взаємозв’язок, вийти на якусь глобальну історію. Тобто розслідування сьогодні – це насамперед перелопачування відкритих джерел інформації. У цьому плані стало набагато простіше і швидше технологічно спрацювати. Однак при цьому ми, безумовно, використовуємо мережу інформаторів, яка у нас є. Що ж стосується того, що можна було показувати тоді і зараз, то нічого не змінилося.

Коли розплутуємо таємниці прокурорів, суддів, розповідаємо, де хто вкрав гроші, показуємо будинок або автомобіль чиновника з зарплатою 5 тисяч гривень, то і сьогодні, і 10 років тому вони вважають це вторгненням в особисте життя. І не люблять, коли їм переходять дорогу.

— Журналістське розслідування – один із найнебезпечніших жанрів…

— Коли розпитувати про чиїсь таємниці, чиновники, звісно, цього не люблять. Був час – дзвонили мало не щотижня, писали листи, підкладали листівки. Сьогодні у мене настільки атрофувалось почуття страху і переживання, що я зовсім не сприймаю таких речей. Звичайно, будь-яка людина, отримуючи листи або смс негативного характеру, переживає. Але лише до того моменту, поки знову не зануритися в роботу. У загальному потоці величезного обсягу інформації, з яким всім нам доводиться працювати, я просто не встигаю осмислити, хто що сказав або написав. Буває, пропонують гроші. Не скажу про суми, тому що до них я ніколи не доводив. Але одного разу, коли ми готували велику програму під робочою назвою «банкіри-сволоти», про невидані депозити, про банки, які луснули, про поцуплені гроші, мені наполегливо дзвонили і пропонували зустрітися. Було зрозуміло: за те, щоб їхнього патрона ми не згадали у випуску, вони готові були платити. Але програма, звичайно, вийшла.

Джерело: Високий замок online

18.02.2017 10:00
0 - 0



Дивіться на ICTV

Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

Увійти через соц. мережу

ВГОРУ
Вгору
    ВІТАННЯ!
    Будь ласка, допоможіть нам покращити сайт -
    поставте 3 чесних галочки:

    1. Я готовий щомісяця платити за доступ до сайту без реклами:

    2.

    3. Мені

    Будь-ласка, заповніть всі поля