PGRpdiBjbGFzcz0iaWN0dl9hX2JveCI+PGNlbnRlcj48c2NyaXB0IGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLWlkPSIxMzE4IiBkYXRhLW91dHN0cmVhbS1mb3JtYXQ9ImZ1bGxzY3JlZW4iIGRhdGEtb3V0c3RyZWFtLXNpdGVfaWQ9IklDVFZfRnVsbHNjcmVlbiIgZGF0YS1vdXRzdHJlYW0tY29udGVudF9pZD0ie3JlcGxhY2VfbWV9IiBzcmM9Ii8vcGxheWVyLmFkdGVsbGlnZW50LmNvbS9vdXRzdHJlYW0tdW5pdC8yLjExL291dHN0cmVhbS11bml0Lm1pbi5qcyI+PC9zY3JpcHQ+PC9jZW50ZXI+PC9kaXY+
УКР
УКР

Ведуча «Інсайдера» Юлія Панкова розповіла про небезпечну сторону журналістики

0 - 0

Програма «Інсайдер» каналу ICTV у новому сезоні поповнилася ведучим. Пару Олександру Ільїних склала журналістка Юлія Панкова. Вона проходила стажування в агентстві Associated Press, працювала в проекті журналістських розслідувань «Агенти впливу» і робила спецпроект з командою ТСН під час Майдану. Її першим репортажем стали зйомки зіткнення протестуючих і силовиків на Банковій. Тоді, надихавшись газу, вона втекла від «Беркута» і видала в ефір скандальний матеріал. Юля зізнається, що саме в перші дні Майдану остаточно вирішила, чим хоче займатися.

«Тільки в розслідуваннях я відчуваю себе як риба у воді»

– Юлія, до приходу в проект «Інсайдер» ви були відомим журналістом. Зізнайтеся, мріяли спробувати себе в ролі ведучої?
– Для мене журналістика – це якась можливість цікаво і барвисто прожити життя. Кожен день дізнаєшся щось нове, зустрічаєшся з неймовірними людьми. Мені складно було б від усього цього відмовитися, ставши лише ведучою. На «Інсайдер» я прийшла перш за все тому, що тут зможу продовжувати роботу репортера. Це абсолютно нескладно, адже у мене є співведучий. З Олександром Ільїних ми познайомилися на пробах, але дуже скоро у нас склалися хороші, дружні стосунки.

– Значить, ніяких конфліктів?
– Конфлікти, напевно, бувають всюди. У такі хвилини для мене важливо відсунути в сторону емоції, спокійно розібратися у всьому і йти далі. Буває, ми з Сашею не сходимось в якихось думках, але я намагаюся на це реагувати спокійно. Зрештою, складні ситуації і проблеми в житті нам даються як уроки.

Юлія Панкова

– Як ви вмовляєте інсайдерів взяти участь в телепрограмі?
– Виявляється, це не так вже й складно. Інсайдера можна знайти, де завгодно: в магазині, на вулиці. Коли я займалася розслідуваннями, інсайдери самі приходили до мене, тому що не могли терпіти систему, в якій працювали. Пам’ятаю, як одного разу до мене прийшов міліціонер і розповів все про хабарі, жорстокі тортури і жахи, які відбувалися в районному відділенні внутрішніх справ.

– Він не боявся про це розповідати?
– Ми розуміли, що чаша терпіння у людини вже переповнена. Але, зрозуміло, він прекрасно усвідомлював, що з ним станеться, якщо його співробітники дізнаються, хто «злив» нам інформацію. Знімаючи його на камеру, ми закрили герою обличчя і змінили голос. Коли до тебе приходить людина з закритої системи і все розповідає, це справжнє журналістське везіння і шанс, який неможливо пропустити.

– Під час розслідувань траплялися моменти, коли вам було страшно за своє життя?
– Як тільки людина починає відчувати страх, це можуть відчути недоброзичливці.

Хоча мені погрожували… Якийсь період довелося ходити з охороною.

Це було під час Майдану. Я працювала над темою викрадення людей. І настав момент, коли я добралася до злочинців так близько (НЕ виконавцям, а саме замовникам), що мій близький друг, активіст, в примусовій формі найняв мені охоронця. Два тижні мене всюди супроводжував значних розмірів молода людина. Було, зізнаюся, дискомфортно, але я розуміла, що це вимушений захід. Знаю, що і зараз деякі мої колеги під час роботи над скандальними і резонансними матеріалами змушені ходити з охороною.
Кілька років тому, в рамках однієї журналістської програми, я відвідала Філадельфію. Побувала в редакції газети, де журналістами, що займаються розслідуваннями, стають люди після 45-50 років. Один з них розповів, що на розслідування йому дається півроку і неймовірний бюджет. Він в той час вивчав ставлення до інвалідів у громадському транспорті. Коли дізнався, що в Україні подібними серйозними питаннями займаються досить молоді люди, був просто шокований!

– Правда, що ви колись збиралися стати кухарем?
– Моя бабуся 25 років пропрацювала кухарем в дитячому садку. Я часто забігала до неї на кухню за пиріжками, булочками і різною смакотою. Вона мені весь час щось розповідала, показувала. Тоді я, маленька, могла годинами спостерігати, як готуються борщі, супи, компоти. Або ховатися в кухонній коморі з запахом печива і хліба. Напевно, ця атмосфера вбралася в мою підкірку. І ось через багато років, на останньому курсі Інституту журналістики, нам дали півроку на написання диплома на звання магістра. Я впоралася за два тижні. А щоб не сидіти вдома, вирішила навчитися готувати. Так і потрапила на кухню одного київського ресторану. Купила собі чорний кітель і фартух. Спочатку просто вчилася, точніше, набридала кухарям розпитуваннями. Потім освоїла всі процеси: від обробки риби та м’яса до приготування десертів. Через кілька місяців мені запропонували роботу на кухні, і я стала кухарем холодного процесу і кондитером.

Панкова

– Зараз часто стоїте біля плити?
– Нажаль, рідко, тому що більшу частину часу проводжу на роботі. Але коли у мене є вільна хвилина і приходять гості, яких хочу порадувати, йду на кухню. Незважаючи на те, що я зовсім не ласун, дуже люблю готувати солодощі. На Великдень обов’язково печу паски. Коли є час, можу працювати і над дуже складними стравами. Один раз готувала баранячу ногу, попередньо вийнявши звідти кістку. Нафарширувала її нирками і печінкою з пармезаном, грибами і зеленню. Потім все це запекла в тесті. Вийшло дуже смачне різдвяне блюдо.

– Значить, кулінарія тепер стала вашим захопленням?
– Не тільки вона. Я дуже люблю подорожувати. Якщо три-чотири рази на рік не виїду за кордон, мені стає важко. Неважливо, буде це відрядження або моя особиста подорож. Обожнюю Іспанію. Одного разу ми з друзями поїхали в Андорру кататися на сноуборді і вирішили відсвяткувати 8 Березня в Барселоні. На орендованій машині виїхали з Андорри в Барсу і… заблукали десь посередині Іспанії. Вночі виявилися в якомусь древньому містечку, де був собор в готичному стилі. З усіх будинків тільки в одному горіло світло. Зайшли – це виявився ресторанчик зі столітньою історією. На стінах висіли чорно-білі старовинні фотографії, пахло смачною їжею, було багато відвідувачів. Потомствений власник цього закладу радо нас прийняв, смачно нагодував і навіть накреслив карту, пояснюючи, як виїхати на дорогу. Ось тоді я остаточно закохалася в Іспанію. До того ж ця країна неймовірно «смачна» – її хочеться весь час куштувати і куштувати.

– Давно катаєтесь на сноуборді?
– З семи років батьки поставили мене на лижі, а вже потім я сама перейшла на сноуборд. Взимку, по можливості, їжджу в Альпи. У цьому році в Зельдене вперше спробувала фрірайд – катання по непідготовлених трасах. Коли випадає кілька метрів снігу, ти летиш з гори і отримуєш приголомшливі відчуття – ніби париш в небі. Звичайно, це може бути небезпечно, адже ніколи не знаєш, що там, під снігом. Але я люблю ризикувати…

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

28.11.2016 14:04
0 - 0



Топ відео

    Поки що немає матеріалів ...

Дивіться на ICTV

Зареєструйтесь

Увійти, використавши ваші дані

Забули пароль?

Відновлення паролю

Увійти через соц. мережу

ВГОРУ
Вгору

    Повідомити про помилку

    Текст, який буде надіслано нашим редакторам: